Чиж & Co
Сер Елтон Геркулес Джон (Sir Elton Hercules John), при народженні Реджинальд Кеннет Дуайт (Reginald Kenneth Dwight) (народився 25 березня 1947 року в Піннері, Мідлсекс, Англія), — британський співак, піаніст і композитор, один із найкомерційно успішніших сольних виконавців в історії популярної музики. Основу його каталогу становлять поп, рок, поп-рок, софт-рок, госпел, соул і фортепіанна авторська пісня. Більшість головних творів Елтона Джона написана в багаторічному творчому союзі з поетом Берні Топіном: Топін створює тексти, а Джон пише до них музику. Продажі записів Елтона Джона перевищують 300 мільйонів примірників. У його доробку п’ять конкурсних премій Grammy, дві премії «Оскар», Tony і Primetime Emmy; отримання Emmy у 2024 році зробило його володарем статусу EGOT.
До найвідоміших пісень Елтона Джона належать «Your Song», «Tiny Dancer», «Rocket Man», «Daniel», «Crocodile Rock», «Goodbye Yellow Brick Road», «Bennie and the Jets», «Don't Let the Sun Go Down on Me», «Candle in the Wind», «Someone Saved My Life Tonight», «Don't Go Breaking My Heart», «I'm Still Standing», «I Guess That's Why They Call It the Blues», «Nikita», «Sacrifice», «Can You Feel the Love Tonight» і «Circle of Life». У XXI столітті його каталог отримав нову аудиторію завдяки «Cold Heart» із Дуа Ліпою та «Hold Me Closer» із Брітні Спірс, а після завершення прощального турне Джон продовжив студійну роботу, випустивши у 2025 році спільний із Бренді Карлайл альбом Who Believes in Angels?.
Дитинство в Піннері та Королівська академія музики
Реджинальд Дуайт виріс у Піннері, передмісті Лондона. Його батько Стенлі Дуайт служив у Королівських військово-повітряних силах, мати Шейла захоплювалася популярною музикою й підтримувала музичні інтереси сина. Батьки розлучилися, коли Реджинальд був підлітком; згодом його мати вийшла заміж за Фреда Фейрбразера.
Музичні здібності проявилися дуже рано. За даними Королівської академії музики, приблизно у три роки він зміг підібрати на фортепіано почуту мелодію. В 11 років Дуайт отримав стипендію як молодший учень Royal Academy of Music і протягом наступних чотирьох років відвідував заняття щосуботи. Тому твердження про шість років навчання в академії, яке трапляється в старих біографіях, є неточним.
Класична освіта не привела його до академічної кар’єри. Підлітка значно більше цікавили американський рок-н-рол, ритм-н-блюз, соул і виконавці на кшталт Little Richard, Jerry Lee Lewis і Ray Charles. Фортепіано він сприймав не лише як академічний інструмент, а й як основу ритмічної популярної музики.
Bluesology
На початку 1960-х Дуайт почав виступати в місцевих закладах і грати в гуртах. У 1962 році разом із друзями він створив Bluesology. Отже, поширена дата 1964 рік не є початком існування колективу.
Bluesology виконували ритм-н-блюз і поступово перейшли від аматорських концертів до професійної роботи. У середині десятиліття музиканти акомпанували американським виконавцям, які гастролювали Великою Британією, а згодом стали супровідним гуртом співака Long John Baldry. Ранні записи Bluesology «Come Back Baby» і «Mr. Frantic» збереглися в архіві Елтона Джона.
Цей період дав майбутньому сольному артисту досвід, якого не могла дати музична академія: регулярні клубні виступи, гру в ансамблі, роботу з ритм-н-блюзовою ритмікою та знайомство з професійною музичною індустрією.
Берні Топін і початок одного з найдовших авторських союзів у попмузиці
У 1967 році Реджинальд Дуайт відгукнувся на оголошення «Liberty Wants Talent», опубліковане в журналі New Musical Express. На те саме оголошення відповів 17-річний Берні Топін. Представник Liberty Records Рей Вільямс побачив, що один претендент пише музику, а інший — тексти, і познайомив їхні роботи.
Їхньою першою відомою спільною піснею стала «Scarecrow». Так виник авторський метод, що зберігся протягом наступних десятиліть: Топін зазвичай пише завершений текст, після чого Елтон Джон створює до нього мелодію. При цьому їм не обов’язково перебувати в одній кімнаті й разом конструювати пісню рядок за рядком.
Саме такий розподіл функцій важливий для розуміння каталогу Елтона Джона. Він є композитором більшості класичних пісень, тоді як слова до «Your Song», «Rocket Man», «Tiny Dancer», «Candle in the Wind», «Goodbye Yellow Brick Road», «I'm Still Standing» і багатьох інших творів написав Берні Топін.
Як з’явилося ім’я Elton John
Наприкінці 1960-х Реджинальд Дуайт почав використовувати ім’я Elton John. Воно було пов’язане з музикантами, з якими він працював у період Bluesology, насамперед із саксофоністом Elton Dean і Long John Baldry.
Сценічне ім’я згодом стало юридичним: 7 січня 1972 року музикант офіційно змінив ім’я Reginald Kenneth Dwight на Elton Hercules John. Тому сьогодні «Елтон Джон» — не лише сценічний псевдонім, а й його офіційне ім’я.
Перші сингли та Empty Sky
У 1968 році під ім’ям Elton John вийшов перший сольний сингл «I've Been Loving You». Далі з’явилися «Lady Samantha» та інші ранні записи. Паралельно Джон і Топін працювали штатними авторами пісень, створюючи матеріал і для інших виконавців.
Перший альбом Empty Sky був випущений у Великій Британії 6 червня 1969 року. Продюсером став Steve Brown. Платівка ще не містила тієї студійної команди, яка визначила класичне звучання Елтона Джона початку 1970-х, однак уже показувала його як самостійного автора і піаніста.
Elton John і «Your Song»
Вирішальним став другий альбом Elton John, випущений у Великій Британії 10 квітня 1970 року. Його продюсував Gus Dudgeon, а оркестрові аранжування підготував Paul Buckmaster. Співпраця з ними стала однією з основ класичного періоду Джона.
Головною піснею альбому стала «Your Song». У США сингл досяг восьмого місця Billboard Hot 100, ставши першим великим американським хітом виконавця. Сам альбом піднявся до четвертої позиції Billboard 200 і отримав номінацію Grammy як Album of the Year.
«Your Song» важлива і як ранній приклад авторського методу Джона й Топіна. Замість складного сюжету Топін написав максимально прямий текст, а Джон перетворив його на фортепіанну баладу, де мелодія розвивається майже розмовно, без демонстративної вокальної техніки.
Американський дебют у Troubadour
25 серпня 1970 року Елтон Джон уперше виступив у США — у лос-анджелеському клубі Troubadour. Разом із ним грали басист Dee Murray і барабанщик Nigel Olsson.
Концерт відвідали представники американської музичної індустрії та відомі музиканти. Рецензія Robert Hilburn у Los Angeles Times допомогла швидко сформувати репутацію Джона як концертного виконавця. Виступ у Troubadour згодом став однією з найчастіше згадуваних відправних точок його американської кар’єри.
Tumbleweed Connection і Madman Across the Water
На початку 1970-х Елтон Джон випускав музику з надзвичайною інтенсивністю. Уже в жовтні 1970 року з’явився Tumbleweed Connection, побудований навколо образів американського Півдня, кантрі, госпелу та рутс-року.
У 1971 році вийшов Madman Across the Water. На ньому містяться «Tiny Dancer» і «Levon» — пісні, які з часом стали значно відомішими, ніж були на момент першого релізу.
У цей період остаточно формувалася концертна й студійна команда Джона. Nigel Olsson грав на ударних, Dee Murray — на бас-гітарі, а згодом до них приєднався гітарист Davey Johnstone. Їхні інструментальні та вокальні партії стали важливою частиною звучання альбомів першої половини десятиліття.
Rocket Man і початок серії альбомів №1
У 1972 році Елтон Джон записав у Франції Honky Château. Саме тут остаточно сформувалося більш компактне групове звучання без постійної залежності від великих оркестрових аранжувань.
Головним синглом стала «Rocket Man (I Think It's Going to Be a Long, Long Time)». Пісня досягла другого місця у Великій Британії та шостого у США. Сам Honky Château став першим альбомом Елтона Джона, що очолив Billboard 200. Із нього почалася серія із семи послідовних релізів №1 в американському альбомному чарті, якщо враховувати збірку Greatest Hits.
1973 рік: Don't Shoot Me і Goodbye Yellow Brick Road
За один 1973 рік Елтон Джон випустив два альбоми, кожен із яких належить до основного каталогу його класичного періоду.
Don't Shoot Me I'm Only the Piano Player містив «Daniel» і «Crocodile Rock». Остання стала першим синглом Джона, що очолив Billboard Hot 100.
Восени вийшов подвійний альбом Goodbye Yellow Brick Road. На ньому містяться «Bennie and the Jets», «Saturday Night's Alright for Fighting», «Goodbye Yellow Brick Road», «Funeral for a Friend/Love Lies Bleeding» і первісна версія «Candle in the Wind», присвячена Marilyn Monroe.
Goodbye Yellow Brick Road очолив альбомні чарти як у США, так і у Великій Британії та з часом став однією з центральних робіт у дискографії Джона. У британському альбомному чарті платівка провела на першому місці два тижні.
Пік американської популярності
У 1974 році вийшов Caribou із піснями «Don't Let the Sun Go Down on Me» і «The Bitch Is Back». У листопаді того ж року на концерті Елтона Джона в Madison Square Garden несподівано виступив John Lennon. Ця поява стала останнім великим публічним концертним виступом Леннона.
Альбом Captain Fantastic and the Brown Dirt Cowboy (1975) був автобіографічною роботою про перші роки партнерства Джона й Топіна. Він увійшов в історію Billboard як перший альбом, що дебютував одразу на першому місці американського альбомного чарту.
Того ж року вийшов Rock of the Westies. До середини 1970-х Елтон Джон був не лише автором великих радіохітів, а й стадіонним виконавцем. Його концерти відрізнялися від образу традиційного співака-піаніста: яскраві костюми, окуляри, головні убори й фізично активна манера гри за фортепіано стали повноцінною частиною сценічного образу.
Don't Go Breaking My Heart і завершення першої великої епохи
У 1976 році Елтон Джон і співачка Kiki Dee випустили дует «Don't Go Breaking My Heart». Він став першим синглом Джона №1 у Великій Британії та одночасно очолив Billboard Hot 100 у США.
Того ж року вийшов подвійний альбом Blue Moves. Після кількох років безперервного запису й гастролей темп роботи почав знижуватися. Партнерство з Берні Топіном на деякий час стало менш регулярним, а сам Джон експериментував з іншими авторами й продюсерами.
A Single Man, Victim of Love і концерти в СРСР
Альбом A Single Man вийшов у 1978 році й став першим повноформатним студійним альбомом Джона після початку світової слави, для якого тексти не писав Берні Топін: головним співавтором став Gary Osborne.
У травні 1979 року Елтон Джон разом із перкусіоністом Ray Cooper приїхав із концертами до СРСР. Вони виступили в Ленінграді та Москві. Офіційний сайт музиканта характеризує його як першого великого західного поп-артиста, який вирушив у подібне турне Радянським Союзом. Загалом відбулося вісім концертів — чотири в Ленінграді та чотири в Москві.
Того ж 1979 року з’явився орієнтований на диско Victim of Love. А альбом 21 at 33, який у старих біографіях нерідко помилково датують 1979 роком, вийшов у травні 1980 року.
Повернення Берні Топіна і Too Low for Zero
На початку 1980-х Елтон Джон поступово відновив постійну роботу з Топіном. Особливо важливим став альбом Too Low for Zero (1983), у записі якого знову брали участь музиканти його класичного гурту.
На платівці містяться «I'm Still Standing» і «I Guess That's Why They Call It the Blues». «I'm Still Standing» досягла четвертого місця британського чарту, а «I Guess That's Why They Call It the Blues» — четвертої позиції Billboard Hot 100. В останній партію губної гармоніки виконав Stevie Wonder.
Ці пісні виявилися значно довговічнішими за багато інших записів 1980-х і згодом повернулися в масову культуру через кіно, рекламу, стримінгові сервіси та соціальні мережі.
Nikita, Live Aid і Sacrifice
У 1984–1986 роках Джон випустив Breaking Hearts, Ice on Fire і Leather Jackets. Серед помітних синглів періоду — «Sad Songs (Say So Much)» і «Nikita». Остання досягла третього місця британського чарту.
У липні 1985 року Елтон Джон виступив на благодійному концерті Live Aid на стадіоні Wembley.
У 1986 році він також узяв участь разом із Dionne Warwick, Gladys Knight і Stevie Wonder у записі «That's What Friends Are For». Пісня збирала кошти на боротьбу зі СНІДом і принесла Джону його першу конкурсну Grammy — нагороду було вручено у 1987 році.
У 1990 році подвійний сингл «Sacrifice» / «Healing Hands» очолив британський чарт. Це був перший сольний сингл №1 Елтона Джона у Великій Британії: попередній британський лідер «Don't Go Breaking My Heart» був дуетом.
Тверезість і зміна життєвих пріоритетів
До кінця 1980-х багаторічні проблеми з алкоголем і наркотиками серйозно впливали на життя музиканта. У 1990 році Елтон Джон пройшов лікування й відтоді публічно говорить про свою тверезість як про один із головних переломних моментів власного життя.
Той самий період тісно пов’язаний із його знайомством і дружбою з американським підлітком Ryan White, який заразився ВІЛ під час медичної процедури й став відомим активістом проти дискримінації людей із ВІЛ. Смерть White у 1990 році стала однією з подій, після яких Джон почав системно займатися боротьбою з ВІЛ/СНІДом. Історія фонду самого музиканта безпосередньо пов’язує ці події.
The One і повернення у 1990-х
Після лікування Джон повернувся до студійної роботи з альбомом The One (1992). Він став його найуспішнішим американським альбомом із середини 1970-х і отримав подвійну платинову сертифікацію у США.
У той самий період Джон отримав першу сольну Grammy. Інструментальна композиція «Basque» перемогла в категорії Best Instrumental Composition на церемонії 1992 року, а не 1991-го, як інколи зазначається у старих біографіях.
The Lion King
Одним із найважливіших проєктів 1990-х стала робота над анімаційним фільмом Disney The Lion King. Елтон Джон написав музику до пісень, а тексти створив Tim Rice.
Одразу три їхні твори — «Can You Feel the Love Tonight», «Circle of Life» і «Hakuna Matata» — отримали номінації на «Оскар» за найкращу оригінальну пісню. Перемогла «Can You Feel the Love Tonight». На церемонії 1995 року Елтон Джон і Tim Rice отримали статуетки, а сам запис також приніс Джону Grammy за чоловіче поп-вокальне виконання.
Музика The Lion King пізніше стала основою однойменного сценічного мюзиклу. Робота для театру поступово перетворилася на окремий напрям кар’єри Джона.
Candle in the Wind 1997
Після загибелі Діани, принцеси Уельської, у серпні 1997 року Берні Топін переписав текст «Candle in the Wind», який спочатку був присвячений Marilyn Monroe. Елтон Джон виконав нову версію на похороні Діани у Вестмінстерському абатстві.
Сингл «Something About the Way You Look Tonight» / «Candle in the Wind 1997» розійшовся накладом близько 33 мільйонів примірників. Guinness World Records називає його найбільш продаваним фізичним синглом від моменту появи офіційних британських та американських хіт-парадів у 1950-х. Доходи й авторські відрахування були спрямовані до Diana, Princess of Wales Memorial Fund.
За «Candle in the Wind 1997» Елтон Джон отримав Grammy за чоловіче поп-вокальне виконання.
Лицарське звання
У 1994 році Елтона Джона було введено до Rock & Roll Hall of Fame. На церемонії його представляв Axl Rose.
24 лютого 1998 року королева Єлизавета II посвятила його в лицарі за внесок у музику та благодійну діяльність. Відтоді офіційно використовується звертання Sir Elton John.
У новорічному списку нагород 2020 року його також було призначено членом Order of the Companions of Honour за заслуги перед музикою та благодійністю. Нагороду він отримав у 2021 році.
Aida і робота для музичного театру
Після The Lion King співпраця з Tim Rice продовжилася мюзиклом Aida. Бродвейська постановка відкрилася у 2000 році. Елтон Джон написав музику, Rice — тексти.
На Tony Awards 2000 року Aida отримала премію за Best Original Musical Score. Для Джона ця нагорода згодом стала однією з чотирьох складових EGOT.
Іншим великим театральним проєктом став Billy Elliot the Musical, для якого Джон написав музику на тексти Lee Hall. Мюзикл відкрився в Лондоні у 2005 році й згодом був поставлений у багатьох країнах.
Серед інших його театральних робіт — Lestat і пізніший мюзикл The Devil Wears Prada.
Songs from the West Coast і альбоми 2000-х
У 2001 році вийшов Songs from the West Coast, де Джон повернувся до традиційнішого фортепіанного пісенного формату. До альбому увійшли «I Want Love», «Original Sin» і «This Train Don't Stop There Anymore». «I Want Love» була номінована на Grammy. Платівка досягла другого місця у Великій Британії.
Далі вийшли Peachtree Road (2004) і The Captain & the Kid (2006). Останній став продовженням автобіографічної історії Captain Fantastic and the Brown Dirt Cowboy і знову звертався до багаторічного творчого шляху Джона й Топіна.
The Union і пізні студійні роботи
У 2010 році Елтон Джон записав разом з американським співаком і піаністом Leon Russell альбом The Union. Russell був одним із музикантів, якими Джон захоплювався ще на початку власної американської кар’єри. Альбом досяг третього місця Billboard 200.
У 2013 році з’явився The Diving Board, створений із продюсером T Bone Burnett. Альбом відзначався стриманою інструментальною основою з акцентом на фортепіано та невеликий ансамбль і піднявся до третього місця британського чарту та четвертого — американського.
У 2016 році вийшов Wonderful Crazy Night, де Джон знову працював із постійною концертною групою.
Rocketman
У 2019 році вийшов біографічний музичний фільм Rocketman режисера Dexter Fletcher. Елтона Джона зіграв Taron Egerton. Картина не є буквальним літописом його життя: реальні події в ній свідомо поєднані з фантазійними музичними епізодами.
Для фільму Елтон Джон і Берні Топін написали нову пісню «(I'm Gonna) Love Me Again», виконану Джоном і Egerton. У 2020 році вона отримала «Оскар» за найкращу оригінальну пісню — другу премію Академії в кар’єрі Джона після «Can You Feel the Love Tonight».
The Lockdown Sessions, Cold Heart і нова аудиторія
Під час пандемії COVID-19 Джон працював із великою кількістю музикантів дистанційно та в невеликих студіях. Результатом став The Lockdown Sessions, випущений у жовтні 2021 року.
У записі взяли участь Dua Lipa, Stevie Wonder, Brandi Carlile, Charlie Puth, Eddie Vedder, Lil Nas X, Nicki Minaj, Young Thug, Stevie Nicks, Miley Cyrus та інші виконавці.
Найуспішнішим треком проєкту став «Cold Heart (PNAU Remix)» із Dua Lipa. Австралійське тріо PNAU об’єднало фрагменти кількох старих записів Джона, передусім «Sacrifice» і «Rocket Man», із новими вокальними партіями. Пісня очолила британський чарт і стала першим британським №1 Елтона Джона за 16 років.
У 2022 році схожий принцип було використано в «Hold Me Closer» із Britney Spears, де були переосмислені елементи «Tiny Dancer», «The One» і «Don't Go Breaking My Heart». Сингл досяг третього місця у Великій Британії.
Farewell Yellow Brick Road
У 2018 році Елтон Джон розпочав прощальне гастрольне турне Farewell Yellow Brick Road. Причиною завершення регулярних світових гастролей він називав бажання проводити більше часу з родиною, а не відмову від музики чи концертних виступів загалом.
Через пандемію та перенесену операцію графік неодноразово змінювався, тому тур розтягнувся майже на п’ять років. Загалом він включив близько 330 концертів.
Фінальне шоу відбулося 8 липня 2023 року на Tele2 Arena у Стокгольмі. Це стало завершенням саме багаторічної регулярної гастрольної кар’єри Елтона Джона, але не офіційним завершенням його роботи як музиканта.
Незадовго до завершення туру, 25 червня 2023 року, Джон виступив хедлайнером фестивалю Glastonbury. Концерт став його останнім британським шоу в межах Farewell Yellow Brick Road.
EGOT
Концерт Елтона Джона на Dodger Stadium у Лос-Анджелесі в листопаді 2022 року транслювався Disney+ під назвою Elton John Live: Farewell from Dodger Stadium.
На 75-й церемонії Primetime Emmy, що відбулася 15 січня 2024 року, програма перемогла в категорії Outstanding Variety Special (Live). Оскільки Джон був виконавчим продюсером і виконавцем проєкту, ця нагорода принесла йому Emmy.
На той момент у нього вже були Grammy, два «Оскари» і Tony. Таким чином, Елтон Джон став володарем EGOT — неофіційного позначення артистів, які отримали Emmy, Grammy, Oscar і Tony.
Elton John: Never Too Late
У 2024 році вийшов документальний фільм Elton John: Never Too Late, знятий R. J. Cutler і David Furnish. Картина поєднує матеріали останнього північноамериканського концерту на Dodger Stadium з архівними зйомками та розповіддю про перші десятиліття кар’єри музиканта. У грудні фільм з’явився на Disney+.
Для картини Джон, Берні Топін, Brandi Carlile і Andrew Watt написали нову пісню «Never Too Late». Вона отримала номінацію на «Оскар» за найкращу оригінальну пісню на церемонії 2025 року.
Who Believes in Angels? із Brandi Carlile
Завершення великого гастрольного турне не означало припинення студійної роботи. У жовтні–листопаді 2023 року Елтон Джон і Brandi Carlile провели близько двадцяти днів у студії Sunset Sound у Лос-Анджелесі, де разом із продюсером Andrew Watt записали спільний альбом.
Who Believes in Angels? вийшов 4 квітня 2025 року. У створенні текстів брали участь Берні Топін і Carlile, а музику й пісні автори розробляли безпосередньо під час студійних сесій. У записі також брали участь Chad Smith, Pino Palladino і Josh Klinghoffer.
Альбом очолив британський чарт і став десятим альбомом №1 Елтона Джона у Великій Британії. У США він досяг дев’ятого місця Billboard 200.
На Grammy 2026 року Who Believes in Angels? був номінований у категорії Best Traditional Pop Vocal Album, а «Never Too Late» — як Best Song Written for Visual Media. Офіційний профіль Recording Academy станом на 2026 рік налічує в Елтона Джона п’ять перемог при 37 номінаціях.
Елтон Джон і Берні Топін
Партнерство Елтона Джона й Берні Топіна існує з 1967 року й охоплює практично всю кар’єру музиканта. Воно переживало періоди менш інтенсивної роботи, особливо наприкінці 1970-х і на початку 1980-х, однак ніколи не припинялося остаточно.
Ролі в цьому тандемі розподілені надзвичайно послідовно. Топін передусім є автором текстів, а Джон — композитором. Тому багато пісень, які сприймаються як автобіографічні висловлювання співака, насправді засновані на текстах іншої людини. Іноді Топін пише про власний досвід, іноді створює художній сюжет, а іноді працює з подіями з життя Джона.
Сам Captain Fantastic and the Brown Dirt Cowboy побудований навколо історії їхньої ранньої співпраці: Captain Fantastic представляє Джона, а Brown Dirt Cowboy — Топіна.
Фортепіано та музичний стиль
Елтон Джон належить до порівняно рідкісного типу рок- і поп-виконавців, для яких головним сценічним інструментом стало фортепіано. У його ранніх хітах інструмент виконує не лише гармонічну функцію, а й формує ритм: це особливо добре чути в «Bennie and the Jets», «Honky Cat», «Saturday Night's Alright for Fighting» і «Take Me to the Pilot».
У баладах підхід інший. «Your Song», «Tiny Dancer», «Someone Saved My Life Tonight», «Sorry Seems to Be the Hardest Word» і «Sacrifice» побудовані навколо мелодії та послідовностей акордів, де фортепіано залишає простір для вокалу.
Жанрово його каталог охоплює поп, рок, софт-рок, госпел, соул, кантрі-рок, диско й R&B. Водночас постійними елементами залишаються фортепіанна основа, мелодична структура й характерне поєднання американської музичної традиції з британською поп-композицією.
Вокал
Голос Елтона Джона помітно змінився за десятиліття. У записах початку 1970-х він співав значно вище й легше, ніж у зрілий період. Після операції на голосових зв’язках у 1987 році тембр став нижчим і щільнішим, що добре чути при порівнянні ранніх і пізніх версій тих самих пісень.
Тому концертні аранжування старого матеріалу поступово адаптувалися до зміненого діапазону. Водночас основою виконання залишалися фразування та взаємодія голосу з фортепіано, а не демонстрація максимально широкого вокального діапазону.
Elton John AIDS Foundation
У 1992 році музикант заснував Elton John AIDS Foundation. Організація займається профілактикою ВІЛ, доступом до тестування й лікування та боротьбою зі стигматизацією людей, які живуть із ВІЛ.
За актуальними даними фонду, з моменту заснування організація зібрала понад 660 мільйонів доларів і профінансувала більше трьох тисяч проєктів у понад ста країнах.
Боротьба з ВІЛ/СНІДом стала постійною частиною громадської діяльності Джона. Вона пов’язана не з окремою благодійною кампанією, а з роботою, яку він веде понад три десятиліття.
Особисте життя
У 1984 році Елтон Джон одружився з німецькою звукорежисеркою Renate Blauel. Шлюб завершився розлученням у 1988 році.
У 1993 році він познайомився з канадським режисером і продюсером David Furnish. 21 грудня 2005 року, після набрання чинності британським законодавством про цивільні партнерства, Джон і Furnish зареєстрували партнерство.
Після легалізації одностатевих шлюбів в Англії вони одружилися 21 грудня 2014 року. У подружжя двоє синів: Zachary, який народився у 2010 році, і Elijah, який народився у 2013-му.
Основна сольна студійна дискографія Елтона Джона
- Empty Sky — 1969
- Elton John — 1970
- Tumbleweed Connection — 1970
- Madman Across the Water — 1971
- Honky Château — 1972
- Don't Shoot Me I'm Only the Piano Player — 1973
- Goodbye Yellow Brick Road — 1973
- Caribou — 1974
- Captain Fantastic and the Brown Dirt Cowboy — 1975
- Rock of the Westies — 1975
- Blue Moves — 1976
- A Single Man — 1978
- Victim of Love — 1979
- 21 at 33 — 1980
- The Fox — 1981
- Jump Up! — 1982
- Too Low for Zero — 1983
- Breaking Hearts — 1984
- Ice on Fire — 1985
- Leather Jackets — 1986
- Reg Strikes Back — 1988
- Sleeping with the Past — 1989
- The One — 1992
- Made in England — 1995
- The Big Picture — 1997
- Songs from the West Coast — 2001
- Peachtree Road — 2004
- The Captain & the Kid — 2006
- The Diving Board — 2013
- Wonderful Crazy Night — 2016
Окремо в каталозі представлені спільні та спеціальні студійні проєкти: Duets (1993), The Union (2010) із Leon Russell, The Lockdown Sessions (2021) і Who Believes in Angels? (2025) із Brandi Carlile. У 2021 році також уперше офіційно вийшов Regimental Sgt. Zippo — альбом, записаний ще у 1968 році до Empty Sky. Офіційна дискографія Елтона Джона окремо класифікує студійні, концертні, збірні та театрально-кінематографічні релізи.
Основні нагороди
Елтона Джона було введено до Songwriters Hall of Fame разом із Берні Топіном у 1992 році та до Rock & Roll Hall of Fame у 1994-му. Він є володарем п’яти конкурсних Grammy, двох «Оскарів» — за «Can You Feel the Love Tonight» і «(I'm Gonna) Love Me Again» — та Tony за музику до Aida.
Отримана у 2024 році Emmy завершила набір EGOT. Окрім конкурсних нагород, Джон отримав Grammy Legend Award, Kennedy Center Honors, Polar Music Prize, BRITs Icon Award та інші професійні й державні відзнаки.
Значення Елтона Джона
Місце Елтона Джона в історії популярної музики не пов’язане лише з одним періодом або альбомом. Його перша міжнародна популярність припала на початок 1970-х, але великі хіти виходили і в 1980-х, і в 1990-х, а пісні з раннього каталогу продовжили повертатися до чартів у XXI столітті.
Важливою є і структура його авторської спадщини. Елтон Джон не є типовим співаком, який виконує матеріал зовнішньої команди авторів, але й не належить до класичної моделі автора-виконавця, який самостійно пише всі слова й музику. Його каталог виріс насамперед із незвичного багаторічного розподілу творчої праці з Берні Топіном — одного з найтриваліших авторських партнерств у сучасній популярній музиці.
Він також розширив уявлення про роль фортепіано в масовому рокові. В епоху, коли головним інструментом рок-зірки вважалася електрогітара, Джон побудував концертну кар’єру навколо рояля й водночас зміг працювати в баладі, рок-н-ролі, госпелі, соулі та попмузиці.
Завершивши у 2023 році регулярні світові гастролі після більш ніж п’яти десятиліть концертної діяльності, Елтон Джон не завершив музичну кар’єру. Документальний фільм Never Too Late, номінація на «Оскар» за однойменну пісню та альбом Who Believes in Angels? показали, що після Farewell Yellow Brick Road його робота змістилася від постійних турів до студійних, благодійних та окремих концертних проєктів.
