Ed Sheeran
«Кіно» — радянський рок-гурт, створений у Ленінграді навколо співака, автора пісень і гітариста Віктора Цоя. Один із головних колективів ленінградської рок-сцени 1980-х. За кілька років музика «Кіно» пройшла шлях від порівняно простих гітарних та акустичних пісень до лаконічного постпанку й нової хвилі з характерною гітарою Юрія Каспаряна, жорсткою ритм-секцією та впізнаваним голосом Цоя.
Головні пісні гурту — «Группа крови», «Перемен!», «Звезда по имени Солнце», «Пачка сигарет», «Спокойная ночь», «Последний герой», «Кукушка», «В наших глазах» і «Попробуй спеть вместе со мной». Значна частина цього матеріалу була записана у другій половині 1980-х, коли «Кіно» вийшло далеко за межі ленінградського рок-клубу й стало одним із найпопулярніших рок-гуртів СРСР.
«Гарин и гиперболоиды» і поява «Кіно»
Історія гурту починається у 1981 році. Віктор Цой, Олексій Рибін і барабанщик Олег Валинський створили колектив «Гарин и гиперболоиды».
Валинського невдовзі призвали до армії, і гурт фактично перетворився на дует Віктора Цоя та Олексія Рибіна. У 1982 році музиканти змінили назву на коротку й легко запам’ятовувану — «Кіно».
На відміну від багатьох колективів того часу, назва не описувала ані жанр, ані ідеологію гурту. Згодом її простота стала такою ж впізнаваною частиною образу, як прізвище Цоя на афішах і обкладинках.
«45» і ленінградський рок-клуб
Перший альбом «45» був записаний у 1982 році на студії Андрія Тропілло.
Велику роль у роботі відіграв Борис Гребенщиков. У записі також брали участь музиканти «Аквариума». Назву платівки зазвичай пов’язують із її приблизною тривалістю.
Раннє «Кіно» звучить зовсім не так, як гурт часів «Группы крови» або «Звезды по имени Солнце». Акустична гітара тут посідає значно більше місця, а пісні «Бездельник», «Восьмиклассница», «Электричка» та інші композиції ближчі до міської авторської пісні, рок-н-ролу й ранньої нової хвилі.
Уже тоді в текстах Віктора Цоя з’являються теми, які пізніше стануть постійними: місто, дорога, відчуття власної окремішності, очікування змін і людина, якій тісно всередині звичного життя.
Новий склад
У 1983 році Олексій Рибін залишив «Кіно». Навколо Віктора Цоя почав формуватися новий склад.
Гітаристом став Юрій Каспарян. Пізніше до гурту приєднався Георгій Гур’янов. На бас-гітарі певний час грав Олександр Титов, якого в середині десятиліття змінив Ігор Тихомиров.
Зв’язка Віктор Цой — Юрій Каспарян — Ігор Тихомиров — Георгій Гур’янов стала класичним складом «Кіно» другої половини 1980-х.
«Начальник Камчатки», «Это не любовь» і «Ночь»
У 1984 році з’явився альбом «Начальник Камчатки». Порівняно з дебютом музика стала електричнішою, а в аранжуваннях дедалі помітніше проявлявся майбутній стиль гурту.
Далі вийшли «Это не любовь» у 1985 році та «Ночь» у 1986-му.
Саме в цих записах починає складатися той звук, за яким «Кіно» впізнають сьогодні. Юрій Каспарян не будує пісні навколо важких рифів — натомість використовує короткі мелодичні лінії, прозорі акорди й атмосферні гітарні програші.
Георгій Гур’янов поєднує живі ударні з драм-машинами та електронною ритмікою. Бас поступово стає самостійною частиною малюнка, а голос Віктора Цоя залишається стриманим і прямим, без демонстративної вокальної техніки.
Змінюються й тексти. Побутові історії раннього періоду залишаються, але поруч із ними дедалі частіше з’являються самотність, вибір, внутрішній конфлікт, рух уперед і спротив обставинам.
Цой пише короткими фразами й рідко пояснює сюжет до кінця. Завдяки цьому одна й та сама пісня може сприйматися як особиста історія, соціальне висловлювання або просто набір сильних образів.
«Группа крови»
Вирішальним для всесоюзної популярності «Кіно» став кінець 1980-х.
У 1988 році широкого поширення набув альбом «Группа крови». Однойменна пісня, «Война», «Спокойная ночь», «В наших глазах», «Попробуй спеть вместе со мной» та інші композиції сформували найвпізнаваніший період гурту.
Музика стала суворішою й зібранішою. Замість великої кількості інструментальних деталей — чіткий ритм, економна гітара Каспаряна, електронні ударні та голос Цоя, який практично ніколи не намагається «перекричати» аранжування.
«Перемен!» і кіно
Паралельно Віктор Цой дедалі частіше з’являвся на екрані.
Особливого значення набула фінальна сцена фільму Сергія Соловйова «Асса», де Цой виконав «Перемен!».
Картина вийшла у широкий прокат у період перебудови, і пісня швидко перестала сприйматися лише як частина репертуару ленінградського рок-гурту. Для величезної аудиторії вона стала однією з музичних формул свого часу.
Водночас сам текст не містить конкретної політичної програми. «Перемен!» працює передусім через відчуття внутрішньої потреби щось змінити — саме тому композицію виявилося легко переносити на найрізноманітніші історичні обставини.
У 1988 році Віктор Цой також зіграв головну роль у фільмі Рашида Нугманова «Игла».
Всесоюзна популярність
До кінця 1980-х концерти «Кіно» вже збирали багатотисячну аудиторію. Гурт гастролював по СРСР і виступав за його межами.
Водночас музична модель майже не ускладнювалася. Навіть на великих майданчиках «Кіно» зберігало мінімалізм: ритм-секція, гітара Каспаряна, електронні ударні та голос Цоя.
Це відрізняло гурт від багатьох колективів, які зі зростанням популярності прагнули до важчого або технічно насиченішого звучання.
«Звезда по имени Солнце»
У 1989 році вийшов альбом «Звезда по имени Солнце» — остання студійна робота «Кіно», повністю завершена за життя Віктора Цоя.
До платівки увійшли «Песня без слов», «Звезда по имени Солнце», «Место для шага вперёд», «Пачка сигарет», «Стук», «Печаль», «Апрель» та інші пісні.
Звук став ціліснішим і студійнішим. Особливо помітні гітарні партії Юрія Каспаряна та програмовані ударні, однак музика, як і раніше, залишається гранично економною.
У текстах стає менше конкретних побутових деталей. На перший план виходять дорога, час, смерть, боротьба, очікування й відчуття неминучості.
«Пачка сигарет» побудована навколо майже побутової сцени, але з кількох простих рядків виростає пісня про відчуження. «Звезда по имени Солнце» поєднує образи війни, життя і смерті без прямого пояснення їхнього сенсу. Така недомовленість наприкінці десятиліття стає однією з головних рис текстів Цоя.
Загибель Віктора Цоя
15 серпня 1990 року Віктор Цой загинув в автомобільній аварії в Латвії. Йому було 28 років.
На той момент «Кіно» вже працювало над матеріалом для наступного альбому.
Після загибелі Віктора Цоя Юрій Каспарян, Ігор Тихомиров і Георгій Гур’янов завершили запис, використовуючи збережені вокальні й гітарні партії.
«Чёрный альбом»
Остання платівка класичного складу офіційно називалася просто «Кино», але майже відразу отримала неофіційну назву «Чёрный альбом» через оформлення обкладинки.
До неї увійшли «Кончится лето», «Красно-жёлтые дни», «Нам с тобой», «Муравейник», «Следи за собой», «Кукушка» та інші композиції.
Пісні сприймалися особливо гостро через обставини виходу, хоча більша частина матеріалу була написана ще за життя Віктора Цоя і не задумувалася як прощальний альбом.
Після завершення платівки гурт припинив регулярну діяльність. Продовжувати «Кіно» з іншим вокалістом музиканти не стали.
«Атаман»
Першим помітним студійним возз’єднанням учасників гурту через багато років стала робота над «Атаманом».
У 2012 році Юрій Каспарян, Ігор Тихомиров і Георгій Гур’янов записали нові інструментальні партії до збереженого вокалу Віктора Цоя.
Цей принцип — оригінальний голос Цоя плюс нові партії музикантів «Кіно» — згодом ліг в основу нового етапу проєкту.
Повернення «Кіно» на сцену
На початку 2020-х «Кіно» повернулося до повноцінних концертних виступів.
У новому складі беруть участь Юрій Каспарян, Олександр Титов та Ігор Тихомиров, а голос Віктора Цоя звучить із відновлених оригінальних багатодоріжкових записів.
Музиканти не стали шукати нового фронтмена й імітувати старий склад. Концерт побудований інакше: архівний вокал поєднується з живим виконанням і заново зібраними аранжуваннями.
Такий формат дозволяє виконувати пісні «Кіно» саме голосом Віктора Цоя, але не перетворює виступ на просте відтворення старих фонограм.
«12_22»
У 2022 році вийшов альбом «12_22».
Для нього музиканти заново записали й переосмислили низку пісень «Кіно», використовуючи оригінальний вокал Віктора Цоя та сучасні інструментальні партії.
По суті, це не збірка ремастерів, а нові версії старого матеріалу, записані учасниками гурту через десятиліття.
«Молнии Индры»
У 2025 році «Кіно» випустило «Молнии Индры» — ще одну платівку, побудовану на архівному вокалі Віктора Цоя й нових аранжуваннях.
Цього разу музиканти звернулися не лише до очевидних хітів, а й до менш відомого матеріалу різних періодів.
До альбому увійшли «Вопрос», «Разреши мне», «Братская любовь», «Дождь для нас», «Транквилизатор», «Камчатка», «Звезда» та інші композиції.
Такий вибір дозволяє почути ранні пісні «Кіно» у звуковому середовищі, близькому до пізнього й сучасного концертного складу.
Музичний стиль «Кіно»
«Кіно» зазвичай відносять до російського року, постпанку й нової хвилі, однак протягом десятиліття звучання гурту помітно змінювалося.
Ранні записи значною мірою будувалися навколо акустичної та звичайної електрогітари. До середини 1980-х стало більше драм-машин, електронних ритмів і естетики нової хвилі. На «Группе крови» і «Звезде по имени Солнце» остаточно сформувався найвпізнаваніший варіант звучання.
Юрій Каспарян рідко перевантажував пісні складними гітарними партіями. Замість довгих соло він частіше використовував короткий мелодичний рисунок, який можна впізнати вже за кількома нотами.
Георгій Гур’янов створював жорсткий, майже механічний ритм, а бас Ігоря Тихомирова не просто підтримував гармонію, а активно рухав композицію вперед.
Поверх цієї основи звучав низький, стриманий голос Віктора Цоя. Саме спокійна подача робила багато рядків сильнішими: Цой рідко підвищував голос і практично ніколи не намагався емоційно пояснити слухачеві власний текст.
Тексти Віктора Цоя
Пісні «Кіно» часто здаються простими через короткі рядки й зрозумілу лексику, однак ця простота оманлива.
Віктор Цой рідко будував детальний сюжет. Замість нього — кілька предметів, дій або образів: ніч, дорога, вікно, сигарети, зірка, кров, дощ, війна, електричка.
Сенс виникає вже з їхнього поєднання. Тому «Группа крови» може сприйматися і як пісня про війну, і як історія внутрішньої готовності до ризику; «Пачка сигарет» — як побутова замальовка й водночас як пісня про самотність; «Перемен!» — як особисте й суспільне висловлювання.
Ця відкритість тексту значною мірою пояснює, чому пісні Віктора Цоя продовжували отримувати нові інтерпретації вже після розпаду СРСР.
Класичний склад «Кіно»
- Віктор Цой — вокал, гітара, автор пісень.
- Юрій Каспарян — гітара.
- Ігор Тихомиров — бас-гітара.
- Георгій Гур’янов — ударні, електронна ритміка.
Інші учасники
- Олексій Рибін — гітара, один із засновників раннього складу.
- Олег Валинський — барабани, учасник початкового складу «Гарин и гиперболоиды».
- Олександр Титов — бас-гітара в середині 1980-х; пізніше повернувся до концертного проєкту «Кіно».
Основні альбоми «Кіно»
- 1982 — «45»
- 1984 — «Начальник Камчатки»
- 1985 — «Это не любовь»
- 1986 — «Ночь»
- 1988 — «Группа крови»
- 1989 — «Звезда по имени Солнце»
- 1990 — «Кино» («Чёрный альбом»)
Нові студійні проєкти
- 2022 — «12_22»
- 2025 — «Молнии Индры»
Головні пісні «Кіно»
«Бездельник», «Восьмиклассница», «Электричка», «Последний герой», «Камчатка», «Это не любовь», «Ночь», «Перемен!», «Группа крови», «Спокойная ночь», «В наших глазах», «Попробуй спеть вместе со мной», «Звезда по имени Солнце», «Пачка сигарет», «Стук», «Печаль», «Апрель», «Кончится лето», «Красно-жёлтые дни», «Нам с тобой», «Муравейник», «Следи за собой» і «Кукушка».
«Кіно» в історії російського року
«Кіно» стало масово популярним без переходу до важкого року, складних аранжувань або віртуозної інструментальної техніки. Навпаки, найвідоміші записи гурту побудовані на музичній економії: простий ритм, кілька впізнаваних гітарних ліній і голос, який майже ніколи не перевантажує пісню емоцією.
Така сама лаконічність характерна для текстів Віктора Цоя. Вони рідко прив’язані до конкретної події або дають однозначну відповідь, тому пісні, написані у 1980-х, продовжували сприйматися по-різному вже в зовсім інших історичних умовах.
Сучасний концертний проєкт не намагається замінити Віктора Цоя новим фронтменом. Архівний вокал залишається центром пісень, а музиканти заново вибудовують навколо нього інструментальну частину. Завдяки цьому нинішнє «Кіно» існує не як новий гурт під старою назвою, а як продовження каталогу, створеного класичним складом.
