Пикник - Біографія та дискографія, усі альбоми й пісні

«Пікнік» — радянський і російський рок-гурт, заснований у Ленінграді, нині Санкт-Петербург, 1978 року. Сучасна творча історія колективу пов’язана насамперед з Едмундом Шклярським, який приєднався до гурту 1981 року й став його вокалістом, гітаристом, головним композитором та автором текстів.

Музика «Пікніка» поєднує артрок, прогресивний рок, електронну музику, постпанк, психоделію, готичну естетику та елементи симфонічної й етнічної музики. Важливою частиною творчості стали театралізовані концерти, незвичайні сценічні пристрої, містична образність і тексти, побудовані на метафорах, парадоксах та філософських сюжетах.

До найвідоміших пісень гурту належать «Иероглиф», «Египтянин», «Фиолетово-чёрный», «У шамана три руки», «Королевство кривых», «Немного огня», «Я — пущенная стрела», «Там, на самом краю земли», «Говорит и показывает», «Из мышеловки» та «Серебра!».

Створення гурту

Історія «Пікніка» розпочалася в середовищі студентів Ленінградського політехнічного інституту. Основою колективу стали музиканти, які раніше грали в аматорському гурті «Орион».

До початкового складу увійшли:

• Олексій Добичин — вокал і тексти;
• Сергій Омельниченко — гітара, вокал і автор пісень;
• Євген «Жак» Волощук — бас-гітара;
• Микола Михайлов — флейта;
• Олександр Мацков — ударні.

Згодом Мацкова змінив Олександр Кондрашкін, а до гурту приєднався флейтист Юрій Данилов. Ранній репертуар помітно відрізнявся від стилю, який пізніше почали асоціювати з «Пікніком»: музиканти виконували рок-н-рол, блюз і власні композиції Добичина та Омельниченка.

Тому Едмунда Шклярського коректніше називати не засновником гурту, а лідером його найвідомішого й найтривалішого творчого періоду.

Прихід Едмунда Шклярського

До приєднання до «Пікніка» Едмунд Шклярський грав у ленінградських аматорських колективах, зокрема в гурті «Удивление», а згодом співпрацював із музикантами «Ориона». Він здобув музичну підготовку за класом фортепіано та скрипки, однак його головним інструментом згодом стала гітара.

1981 року Шклярський увійшов до складу «Пікніка» разом із гітаристом Олександром Савельєвим. У той період у гурті також грали Олексій Добичин, Євген Волощук і барабанщик Алік Бахтіяров. Офіційний архів колективу фіксує цей склад як відправну точку історії «Пікніка» епохи Шклярського.

7 березня 1981 року гурт виступив на відкритті Ленінградського рок-клубу. Участь у рок-клубі дозволила колективу увійти до кола найважливіших ленінградських рок-виконавців і отримати можливість виступати перед ширшою аудиторією.

Альбом «Дым»

1982 року «Пікнік» записав перший альбом «Дым». Робота проходила у студії Андрія Тропілло й була завершена за короткий термін.

До альбому увійшли:

• «Ночь»;
• «Хоровод»;
• «Вечер»;
• «Очень интересно»;
• «Золушка»;
• «Деньги»;
• «Караван»;
• «Опиумный дым».

Матеріал відображав перехідний характер гурту. Частина пісень була пов’язана з раннім складом, тоді як в інших уже проявлялися характерні риси авторської манери Шклярського: театральність, фантастичні образи, ускладнені композиції та зацікавлення незвичайними гармоніями.

1983 року гурт став лауреатом першого фестивалю Ленінградського рок-клубу. Однак внутрішні розбіжності та постійні зміни складу незабаром призвели до розколу.

«Танец волка» та формування власного стилю

Після розпаду попереднього складу в гурті залишилися Едмунд Шклярський і Олександр Савельєв. За участю сесійних музикантів вони записали 1984 року альбом «Танец волка».

Музику й тексти створив Шклярський, який також виконав вокальні, гітарні та клавішні партії. За ударними був Леонід Кірнос. До альбому увійшли «Много дивного на свете», «Инквизитор», «Я иду по дну», «Великан», «А учили меня летать» і «Железный орех».

Саме в цей період почав формуватися впізнаваний художній світ «Пікніка». У піснях з’явилися персонажі з фантастичної та готичної літератури, таємничі міста, мандрівники, механічні істоти, велетні, алхіміки й люди, які існують на межі сну та реальності.

«Иероглиф» і перші великі гастролі

До середини 1980-х років гурт сформував перший стабільний гастрольний склад. Окрім Шклярського, до нього увійшли бас-гітарист Віктор Євсєєв, клавішники Юрій Ключанцев і Сергій Воронін, барабанщик Вадим Пономарьов і гітарист Олександр Савельєв.

1986 року був записаний альбом «Иероглиф», що включав пісні:

• «Остров»;
• «Иероглиф»;
• «Праздник»;
• «Ты вся из огня»;
• «Ночь»;
• «Телефон»;
• «Пикник»;
• «Великан».

Заголовна композиція стала однією з головних пісень гурту. У музичному плані альбом поєднав прогресивний рок, електронні клавішні, симфонічні прийоми та характерну для Шклярського відсторонену вокальну манеру.

У цей період гурт отримав право на офіційну гастрольну діяльність. Виступи почали супроводжуватися складнішим світловим оформленням, костюмами та сценічними ефектами.

«Родом ниоткуда» і кінець 1980-х

1988 року вийшов альбом «Родом ниоткуда». До нього увійшли «Я невидим», «Интересно», «Нет берегов», «Романс», «Это он», «Стоя на этой лестнице», «Дай себя сорвать» і «Всё остальное — дым».

Наприкінці десятиліття склад знову змінився. У різні періоди з гуртом працювали Сергій Воронін, Юрій Ключанцев, Віктор Євсєєв, Володимир Сизов, Олександр Савельєв, Вадим Пономарьов і Леонід Кірнос. Кірнос, який уперше брав участь у записі «Танца волка», згодом став постійним барабанщиком колективу.

«Харакири»

Альбом «Харакири» був випущений 1991 року. Він продовжив філософську й містичну лінію творчості та містив низку пісень, які стали концертною класикою:

• «Настоящие дни»;
• «Мы как трепетные птицы»;
• «Я — пущенная стрела»;
• «Там, на самом краю земли»;
• «Течёт большая река»;
• «С тех пор, как сгорели дома»;
• «Это река Ганг»;
• «Новая азбука».

«Я — пущенная стрела» побудована навколо образу безперервного руху й неможливості зупинити одного разу розпочатий шлях. «Там, на самом краю земли» стала однією з найбільш ліричних робіт гурту.

Творчість 1990-х років

Всупереч початковому тексту, офіційних альбомів «Нечего терять» і «Кремль» у гурту немає. Реальна дискографія десятиліття виглядає інакше.

1994 року вийшов альбом «Немного огня», заголовна пісня якого стала однією з візитівок колективу. Платівка відзначалася лаконічним, похмурим і водночас мелодійним звучанням.

За ним вийшли:

• «Вампирские песни» — 1995;
• «Жень-шень» — 1996;
• «Стекло» — 1998;
• «Пить электричество» — 1999.

«Вампирские песни» розвивали готичну та літературну складову творчості. «Жень-шень» включав «Немое кино», «Танцующие на свечах» і «Шаги короля». В альбомі «Стекло» з’явилися «Шарманка», «Глаза очерчены углём» і «Навуходоносор», а експериментальний проєкт «Пить электричество» посилив електронну й індустріальну сторону звучання.

«Египтянин» і нове зростання популярності

2001 року гурт випустив альбом «Египтянин». Саме до нього увійшли пісні «Фиолетово-чёрный» і «Египтянин», які стали одними з найупізнаваніших творів «Пікніка».

Альбом також містив композиції «Миллион в мешке», «Ни твоё, ни моё», «Ты — Королева Ночи», «Через 10 000 лет», «Перламутр и пырей» і «Взгляд туманный пьёт нирвану».

«Египтянин» поєднав характерне рок-звучання гурту зі східними інтонаціями, електронною ритмікою та візуальною естетикою стародавніх культур. Для концертного виконання Шклярський створював незвичайні інструменти й сценічні механізми, які перетворювали виступ на самостійну виставу.

Альбоми початку 2000-х

Після «Египтянина» вийшли:

• «Чужой» — 2002;
• «Говорит и показывает» — 2003;
• «Тень вампира» — 2004;
• «Королевство кривых» — 2005.

«Тень вампира» була записана за участю Вадима Самойлова з гурту «Агата Кристи» й вийшла під назвою «Пикник + Вадим Самойлов». У проєкті поєдналися близькі обом виконавцям теми містики, двоїстості, страху та внутрішнього перетворення.

До альбому «Королевство кривых» увійшли «У шамана три руки», заголовна композиція, «И летает голова то вверх, то вниз», «Ветер лилипутов» і «Из коры себе подругу выстругал».

2003 року до постійного складу приєднався бас-гітарист Марат Корчемний, який змінив попередніх виконавців цієї партії.

«Мракобесие и джаз» і «Железные мантры»

2007 року вийшов альбом «Мракобесие и джаз». Пісня «Из мышеловки» використовувалася як музична тема телесеріалу «Закон мышеловки». Назва платівки підкреслювала характерне для гурту поєднання, на перший погляд, несумісних образів і жанрів.

2008 року був випущений альбом «Железные мантры», а не 1997-го, як зазначено в початковій версії. До нього увійшли «Недобитый романтик», «Гиперболоид», «Колдыри да колдобины», «Лунатики», «Дом мой на двух ногах» і заголовна пісня.

Із 2008 року постійним клавішником став Станіслав Шклярський, син Едмунда Шклярського. Відтоді основний склад гурту практично не змінювався.

Творчість 2010-х років

У 2010-х роках «Пікнік» продовжив регулярно випускати студійні альбоми й створювати для кожного релізу окрему концертну постановку.

У цей період з’явилися:

• «Театр абсурда» — 2010;
• «Три судьбы» — 2011;
• «Певец декаданса» — 2012;
• «Чужестранец» — 2014;
• «Искры и канкан» — 2017;
• «В руках великана» — 2019.

«Азбука Морзе» не є окремим альбомом. Так називалася концертна програма 2013–2014 років, а однойменна пісня увійшла до платівки «Чужестранец». Проєкт супроводжувався новими механічними персонажами та елементами сценографії, пов’язаними з ідеєю зашифрованих послань.

Назви «Никто, кроме нас» і «Зловещие вещи», наведені в початковому тексті як альбоми, в офіційній дискографії гурту відсутні. Повний список релізів підтверджується каталогом офіційного сайту.

«Весёлый и злой» і «Один на один»

2022 року гурт випустив альбом «Весёлый и злой». Його назва передавала одну з постійних особливостей творчості «Пікніка» — поєднання тривожної, похмурої образності з гротеском, іронією та майже карнавальною театральністю.

2024 року з’явився альбом «Один на один», що складається з чотирнадцяти композицій. До нього увійшли заголовна пісня, «Вдоль по улице, по бесстыжей», «А зовут его Оторви и Брось», «Гитары тихие рыданья», «Пурпурный всем миром правит», «Маски», «Турандот» та інші твори.

Таким чином, офіційна дискографія «Пікніка» охоплює шлях від «Дыма» 1982 року до «Одного на один» 2024-го й налічує 25 альбомів, віднесених офіційним сайтом до основної дискографії.

Теракт у Crocus City Hall

22 березня 2024 року «Пікнік» мав виступити в концертній залі Crocus City Hall у Красногорську. Незадовго до початку концерту на відвідувачів було скоєно збройний напад, після якого у будівлі почалася пожежа.

Учасників гурту евакуювали, і фізично вони не постраждали. Під час теракту загинула помічниця концертного директора колективу Катерина Кушнер.

27 березня гурт провів у Санкт-Петербурзі концерт пам’яті загиблих. Виступ розпочався з хвилини мовчання, а зібрані кошти були спрямовані постраждалим і родинам жертв.

Цей епізод став однією з найтрагічніших сторінок не лише в історії «Пікніка», а й в історії російської концертної індустрії.

Музичний стиль

Музику «Пікніка» важко обмежити одним жанровим визначенням. Її основою залишається рок, однак у різні періоди гурт використовував елементи:

• прогресивного й артроку;
• постпанку;
• готичної та психоделічної музики;
• електроніки й індастріалу;
• симфонічних аранжувань;
• фольклорних і східних інтонацій;
• камерної та експериментальної музики.

Замість традиційної рокової прямолінійності Шклярський часто використовує повторювані гіпнотичні фігури, маршові ритми, клавішні шари, несподівані паузи та вокальну декламацію.

Східна й містична естетика є важливою частиною творчості, але не визначає весь каталог. У деяких альбомах сильніше звучать готичні мотиви, в інших — електронні, симфонічні, індустріальні або фольклорні елементи.

Тексти Едмунда Шклярського

Пісні «Пікніка» рідко безпосередньо розповідають реалістичні історії. Їхні герої існують в умовному просторі між сном, міфом, міським фольклором і філософською притчею.

У текстах регулярно з’являються:

• двійники й невидимки;
• королі, шамани та мандрівники;
• ляльки й механічні істоти;
• велетні та карлики;
• алхімічні й релігійні символи;
• образи шляху, вогню, дзеркала, тіні та перетворення.

Шклярський зазвичай не дає пісням єдиного остаточного тлумачення. Текст будується так, щоб слухач міг сприймати його як фантастичний сюжет, психологічну метафору або філософський роздум.

Концертний театр

Особливе місце в історії гурту посідають сценічні постановки. Концерти «Пікніка» поєднують музичний виступ з елементами театру, перформансу, ілюзіону та механічного мистецтва.

Для різних програм створювалися рухомі фігури, інструменти, що світяться, маски, гігантські персонажі, обертові конструкції та пристрої, на яких Шклярський виконував окремі партії.

Назви концертних програм часто були пов’язані з альбомами або ключовими піснями: «Королевство кривых», «Мракобесие и джаз», «Железные мантры», «Театр абсурда», «Азбука Морзе», «Чужестранец», «Искры и канкан», «В руках великана» та «Один на один».

У результаті «Пікнік» сформував власну модель рок-театру, в якому декорації не просто супроводжують музику, а продовжують її сюжети й образи.

Склад гурту

Основний склад, що сформувався 2008 року:

• Едмунд Шклярський — вокал, гітара, автор музики й текстів;
• Марат Корчемний — бас-гітара;
• Станіслав Шклярський — клавішні;
• Леонід Кірнос — ударні.

Упродовж історії в гурті також грали Олексій Добичин, Сергій Омельниченко, Євген Волощук, Олександр Савельєв, Сергій Воронін, Віктор Євсєєв, Юрій Ключанцев, Вадим Пономарьов, Олександр Рокін та інші музиканти.

Основна дискографія

• 1982 — «Дым»
• 1984 — «Танец волка»
• 1986 — «Иероглиф»
• 1988 — «Родом ниоткуда»
• 1991 — «Харакири»
• 1994 — «Немного огня»
• 1995 — «Вампирские песни»
• 1996 — «Жень-шень»
• 1998 — «Стекло»
• 1999 — «Пить электричество»
• 2001 — «Египтянин»
• 2002 — «Чужой»
• 2003 — «Говорит и показывает»
• 2004 — «Тень вампира»
• 2005 — «Королевство кривых»
• 2007 — «Мракобесие и джаз»
• 2008 — «Железные мантры»
• 2010 — «Театр абсурда»
• 2011 — «Три судьбы»
• 2012 — «Певец декаданса»
• 2014 — «Чужестранец»
• 2017 — «Искры и канкан»
• 2019 — «В руках великана»
• 2022 — «Весёлый и злой»
• 2024 — «Один на один»

Значення гурту

«Пікнік» посідає особливе місце в історії ленінградського й російського року. На відміну від колективів, які будували творчість навколо соціальної публіцистики або побутового реалізму, гурт створив автономний художній світ зі своєю системою образів, сценічних персонажів і музичних прийомів.

Його довговічність пов’язана не лише з популярністю окремих пісень. Протягом десятиліть «Пікнік» зберігав упізнавану авторську основу, водночас вводячи в музику електронні технології, нові інструменти й театральні форми.

«Пікнік» — це рок-гурт, музичний театр і самостійний художній проєкт, центральною фігурою якого залишається Едмунд Шклярський. Від раннього Ленінградського рок-клубу й альбому «Дым» до масштабних концертних постановок і пізніх студійних робіт колектив послідовно розвиває власну естетику, засновану на містиці, іронії, філософській поезії та вільному поєднанні музичних жанрів.