Arash
a-ha — норвезький поп-рок-гурт, заснований у 1982 році, який понад чотири десятиліття зберігає класичний склад: Мортен Гаркет (Morten Harket) — вокал, Магне Фурухольмен (Magne Furuholmen) — клавішні та гітара, Пол Воктор-Савой (Pål Waaktaar-Savoy) — гітара, клавішні та головний автор значної частини раннього матеріалу. Міжнародний прорив тріо стався у 1985 році завдяки Take On Me і дебютному альбому Hunting High and Low. Надалі a-ha виявилися значно довговічнішими за початкову хвилю синт-попу, випустивши одинадцять студійних альбомів і пройшовши через кілька розпадів та повернень.
До головних пісень гурту належать Take On Me, The Sun Always Shines on T.V., Hunting High and Low, I've Been Losing You, Cry Wolf, Manhattan Skyline, The Living Daylights, Stay on These Roads, Crying in the Rain, Move to Memphis, Dark Is the Night for All, Summer Moved On, Forever Not Yours, Analogue (All I Want), Foot of the Mountain і I'm In. При цьому Take On Me стала не лише головним комерційним хітом a-ha, а й одним із найвпізнаваніших творів поп-музики 1980-х: до 2024 року її знаменитий кліп подолав позначку у два мільярди переглядів на YouTube.
Від Bridges до a-ha
Історія гурту почалася ще до появи Мортена Гаркета. Пол Воктор і Магне Фурухольмен познайомилися в юності та разом грали в норвезькому гурті Bridges. У 1980 році колектив випустив альбом Fakkeltog, однак Пол і Магне були значно більше орієнтовані на міжнародну кар’єру й незабаром вирішили спробувати свої сили у Великій Британії.
У 1982 році вони вперше вирушили до Лондона, але приблизно через пів року повернулися до Норвегії. У вересні того ж року до них приєднався Мортен Гаркет, який до цього співав у соул- і блюз-гурті Souldier Blue. Саме цей момент офіційний архів a-ha розглядає як початок роботи майбутнього тріо.
На початку 1983 року музиканти знову вирушили до Лондона й почали систематично записувати демоверсії. Вони жили скромно, працювали над піснями практично щодня та намагалися зацікавити британські звукозаписні компанії. Наприкінці 1983 року a-ha підписали контракт із Warner Bros.
Довга історія Take On Me
Take On Me не стала хітом із першої спроби. Її рання версія існувала ще під назвою Lesson One і була записана в Норвегії наприкінці 1982 року. У 1983-му гурт зробив нову демоверсію в лондонській Rendezvous Studios, а згодом записав пісню з продюсером Tony Mansfield.
Перше британське видання Take On Me у 1984 році пройшло майже непоміченим. Warner дозволили гурту спробувати ще раз, і остаточна версія була створена з продюсером Alan Tarney. Саме цей запис став світовим хітом у 1985 році й піднявся на перше місце Billboard Hot 100.
Не менше значення мав відеокліп режисера Steve Barron. У ньому звичайні зйомки поєднали з ротоскопічною олівцевою анімацією, створеною Michael Patterson і Candace Reckinger. Історія про дівчину, яка потрапляє всередину намальованого коміксу, стала одним із найвідоміших музичних відео епохи MTV.
На MTV Video Music Awards 1986 кліп Take On Me отримав шість нагород, зокрема за режисуру, концепцію, спеціальні ефекти та вибір глядачів. Ще дві нагороди отримав кліп The Sun Always Shines on T.V., тому загальний результат a-ha на церемонії склав вісім перемог.
Hunting High and Low
Дебютний альбом Hunting High and Low вийшов у 1985 році та розійшовся накладом понад вісім мільйонів примірників. Окрім Take On Me, до нього увійшли The Sun Always Shines on T.V., Hunting High and Low, Train of Thought та інші композиції.
The Sun Always Shines on T.V. стала ще одним великим міжнародним успіхом і посіла перше місце британського чарту. У поєднанні з популярністю Take On Me дебют практично миттєво перетворив норвезьке тріо на міжнародний поп-гурт.
У червні 1986 року a-ha вирушили в перший великий світовий тур. До його завершення в серпні 1987-го гурт виступив у 113 містах шістнадцяти країн. Особливо незвично, що до американського успіху Take On Me тріо практично не мало повноцінного концертного досвіду такого масштабу.
Scoundrel Days: темніший бік a-ha
Другий альбом Scoundrel Days з’явився 6 жовтня 1986 року й свідомо відійшов від яскравішого поп-звучання дебюту. Музика стала похмурішою, драматичнішою та сильніше залежала від гітар, незвичайних гармоній і атмосферних клавішних.
Головними піснями стали I've Been Losing You, Cry Wolf, Manhattan Skyline, The Swing of Things і заголовна Scoundrel Days. Сам Гаркет згодом називав цю платівку особливо близькою до початкових демозаписів гурту.
Альбом розійшовся накладом понад п’ять мільйонів примірників і підтвердив, що a-ha — значно більше, ніж один Take On Me. Саме Scoundrel Days став одним із головних аргументів проти сприйняття гурту виключно як яскравого синт-поп-проєкту середини 1980-х.
The Living Daylights і Stay on These Roads
У 1987 році a-ha записали заголовну пісню до фільму про Джеймса Бонда The Living Daylights із Тімоті Далтоном. Композиція була створена за участю композитора бондіани John Barry і стала однією з найвідоміших робіт гурту. Офіційний сайт франшизи вказує a-ha виконавцями головної теми фільму.
Роком пізніше вийшов третій студійний альбом Stay on These Roads. До нього увійшли The Living Daylights, заголовна балада, The Blood That Moves the Body, Touchy! і You Are the One. Платівка піднялася до другого місця британського альбомного чарту.
Саме до цього часу остаточно сформувався характерний контраст a-ha: електронна точність аранжувань сусідила з романтичними мелодіями, гітарним роком і винятково високим, емоційно напруженим вокалом Гаркета.
East of the Sun, West of the Moon і Rock in Rio
На четвертому альбомі East of the Sun, West of the Moon 1990 року гурт продовжив відходити від чистого синт-попу. У музиці стало більше живих інструментів, фортепіано та гітар. Найвідомішими композиціями стали Crying in the Rain, Early Morning, I Call Your Name і Sycamore Leaves.
Особливе місце в концертній історії гурту посідає виступ на Rock in Rio II 26 січня 1991 року. За офіційною історією фестивалю, концерт a-ha на стадіоні Maracanã зібрав близько 198 тисяч платних глядачів — рекорд фестивалю на той момент.
Цей успіх особливо показовий: хоча у США гурт уже не повторював комерційних результатів Take On Me, у Південній Америці, країнах континентальної Європи та низці інших ринків його аудиторія залишалася величезною.
Memorial Beach і перша велика пауза
Альбом Memorial Beach вийшов у 1993 році й став найважчою та найпохмурішою платівкою раннього періоду. Значна частина матеріалу записувалася в Paisley Park — студійному комплексі Prince у Міннесоті. Серед ключових пісень — Dark Is the Night for All, Move to Memphis, Angel in the Snow і восьмихвилинна Cold as Stone.
Після концерту в Санкт-Петербурзі в червні 1994 року гурт фактично припинив спільну роботу. Спроби підготувати новий матеріал не привели до появи альбому, і музиканти зосередилися на власних проєктах.
Мортен Гаркет розвивав сольну кар’єру, Пол Воктор-Савой зосередився на гурті Savoy, а Магне Фурухольмен дедалі більше працював як композитор і візуальний художник.
Повернення і Summer Moved On
Приводом для возз’єднання стало запрошення виступити на Nobel Peace Prize Concert 1998 в Осло. 11 грудня a-ha вперше за кілька років знову вийшли разом на сцену й представили нову пісню Summer Moved On разом із The Sun Always Shines on T.V.
Виступ переріс у повноцінне повернення. У квітні 2000 року вийшов шостий студійний альбом Minor Earth Major Sky, до якого увійшли Summer Moved On, заголовна композиція, Velvet і The Sun Never Shone That Day. Альбом досяг першого місця в Норвегії та Німеччині.
У Summer Moved On Гаркет утримує одну ноту близько 20,2 секунди. Guinness World Records офіційно зареєстрував це досягнення як найдовшу утримувану ноту в композиції, що потрапила до британського синглового чарту.
Lifelines, Analogue і Foot of the Mountain
Після успішного повернення a-ha випустили Lifelines у 2002 році. Серед найвідоміших пісень — Forever Not Yours і заголовна Lifelines. На цьому етапі в написанні матеріалу помітно зросла роль усіх трьох учасників, а не лише Воктора-Савоя.
Наступний альбом Analogue вийшов у 2005 році. Його провідними піснями стали Celice, Cosy Prisons і Analogue (All I Want). Остання досягла десятого місця британського чарту й стала першим із 1988 року синглом a-ha, який повернув гурт до британської першої десятки.
У 2009 році гурт багато в чому повернувся до синтезаторної естетики на Foot of the Mountain. Заголовна пісня, Nothing Is Keeping You Here, Shadowside та інші композиції поєднували впізнавану мелодійність a-ha із сучаснішою електронною обробкою.
Перше офіційне прощання
У 2009 році музиканти оголосили, що після наступного туру завершать історію гурту. Прощальна програма отримала назву Ending on a High Note.
Останній концерт відбувся 4 грудня 2010 року в Oslo Spektrum. В офіційних матеріалах того часу учасники підкреслювали, що йшлося про справжній розпад, а не про тимчасову рекламну паузу.
Однак ця крапка виявилася не остаточною.
Cast in Steel і нове повернення
Після майже п’яти років окремої роботи Гаркет, Фурухольмен і Воктор-Савой знову почали записуватися разом. Cast in Steel вийшов 4 вересня 2015 року. За словами самих музикантів, повернення відбулося поступово — без початкового плану обов’язково відновлювати гурт.
Основними піснями стали Under the Makeup, Cast in Steel, The Wake і Forest Fire. Далі відбулися нові концерти, зокрема виступ на Rock in Rio та міжнародний тур.
MTV Unplugged — Summer Solstice
Одним із найвдаліших проєктів пізнього періоду став MTV Unplugged — Summer Solstice 2017 року. Це не звичайний студійний альбом, а концертний акустичний запис, тому в основній студійній дискографії його правильніше виділяти окремо.
Гурт радикально перебудував багато старих пісень. Особливо відомою стала уповільнена акустична версія Take On Me, у якій звичний енергійний синтезаторний хіт перетворився на меланхолійну баладу. Самі музиканти зазначали, що таке прочитання краще підкреслює сумний бік початкової пісні.
True North
Одинадцятий студійний альбом True North вийшов 21 жовтня 2022 року. Його створювали в норвезькому Буде, приблизно за 90 кілометрів на північ від Полярного кола, спільно з Arctic Philharmonic. Одночасно було знято однойменний фільм режисера Stian Andersen.
Серед основних пісень — I'm In, You Have What It Takes, Forest for the Trees, As If і True North. Проєкт був задуманий як музичне та візуальне осмислення північної природи, зв’язку людини з довкіллям та екологічної відповідальності.
True North став першим альбомом нових пісень гурту після Cast in Steel і залишається його останньою студійною роботою.
Мортен Гаркет і статус гурту після 2025 року
4 червня 2025 року на офіційному сайті a-ha було оголошено, що Мортен Гаркет живе з хворобою Паркінсона. Співак розповів, що проходив лікування, зокрема глибоку стимуляцію мозку, однак захворювання вплинуло також на контроль голосу.
Гаркет прямо визнавав, що на той момент не знав, чи зможе знову повноцінно співати й виступати. При цьому він продовжував писати тексти та працювати над власними піснями, хоча не був упевнений, що зможе завершити їх для випуску.
Тому подальшу історію a-ha коректніше залишати відкритою. Після кількох розпадів і повернень гурт уже не раз показував, що його активність не підпорядковується звичайному альбомному циклу, однак після заяви Гаркета перспективи нових концертів і студійної роботи стали невизначеними.
Музичний стиль
Найвідоміший період a-ha пов’язаний із синт-попом, новою хвилею та поп-музикою, однак каталог гурту значно ширший за це визначення. Уже Scoundrel Days був темнішим і ближчим до альтернативного поп-року, East of the Sun, West of the Moon посилив роль живих інструментів, Memorial Beach наблизився до важчого гітарного звучання, а Foot of the Mountain знову вивів синтезатори на передній план.
Окремою особливістю залишається голос Мортена Гаркета. Його високий регістр, здатність швидко переходити між м’якою та потужною подачею й довго утримувати ноти стали одними з найвпізнаваніших елементів музики a-ha. Однак не менш важливою є авторська сторона: багато головних пісень гурту були написані Полом Воктором-Савоєм, часто самостійно або спільно з Магне Фурухольменом і Гаркетом.
Вплив a-ha поступово вийшов далеко за межі синт-попу 1980-х. Зокрема, Coldplay неодноразово публічно говорили про свою любов до гурту, а характерне поєднання електронної фактури, масштабної мелодії та меланхолії пізніше стало важливою частиною музичної мови кількох поколінь європейської поп- і рок-музики.
Студійні альбоми a-ha
| Рік | Альбом | Ключові пісні |
|---|---|---|
| 1985 | Hunting High and Low | Take On Me, The Sun Always Shines on T.V., Hunting High and Low |
| 1986 | Scoundrel Days | I've Been Losing You, Cry Wolf, Manhattan Skyline |
| 1988 | Stay on These Roads | Stay on These Roads, The Living Daylights, Touchy! |
| 1990 | East of the Sun, West of the Moon | Crying in the Rain, Early Morning, I Call Your Name |
| 1993 | Memorial Beach | Dark Is the Night for All, Move to Memphis, Angel in the Snow |
| 2000 | Minor Earth Major Sky | Summer Moved On, Minor Earth Major Sky, Velvet |
| 2002 | Lifelines | Forever Not Yours, Lifelines |
| 2005 | Analogue | Analogue (All I Want), Celice, Cosy Prisons |
| 2009 | Foot of the Mountain | Foot of the Mountain, Nothing Is Keeping You Here, Shadowside |
| 2015 | Cast in Steel | Under the Makeup, Cast in Steel, The Wake |
| 2022 | True North | I'm In, You Have What It Takes, Forest for the Trees |
MTV Unplugged — Summer Solstice 2017 року є окремим концертним акустичним релізом і тому не входить до числа одинадцяти студійних альбомів.
Нагороди та досягнення
- 1985 — Spellemannprisen: Hunting High and Low переміг у поп-категорії, а a-ha отримали звання Årets Spellemann — одного з головних артистів року.
- 1986 — MTV Video Music Awards: вісім перемог за Take On Me і The Sun Always Shines on T.V.; шість нагород отримав безпосередньо кліп Take On Me.
- 1986 — Spellemannprisen: Scoundrel Days переміг у категорії Pop; гурт також отримав почесну нагороду журі, а кліп Hunting High and Low був відзначений як музичне відео року.
- 1991 — Rock in Rio: близько 198 тисяч платних глядачів на концерті a-ha на Maracanã — рекорд фестивалю на той момент.
- 2000 — Spellemannprisen: почесна нагорода та приз за кліп Velvet.
- 2006 — Q Awards: Q Inspiration Award за вплив і тривалу кар’єру.
- 2010 — Spellemannprisen: почесна нагорода року.
- 2000 — Guinness World Records: 20,2-секундна нота Мортена Гаркета в Summer Moved On.
Take On Me і спадщина a-ha
Історичне значення a-ha часто пов’язують з одним кліпом, але таке уявлення помітно применшує масштаб гурту. Take On Me справді став глобальним символом епохи MTV, однак уже Scoundrel Days показав значно темніший і складніший бік тріо, The Living Daylights пов’язала його з історією Джеймса Бонда, а повернення з Minor Earth Major Sky довело, що аудиторія збереглася навіть після багаторічної перерви.
Особливо показовою є доля самої Take On Me. У лютому 2020 року офіційний кліп подолав мільярд переглядів на YouTube, а у вересні 2024-го став першим музичним відео 1980-х, яке досягло двох мільярдів переглядів. На той самий час пісня також перевищила два мільярди прослуховувань у Spotify.
При цьому музична спадщина a-ha не обмежується ностальгією за 1980-ми. Гурт кілька разів свідомо змінював власне звучання, розпадався, повертався, переробляв старі пісні в акустичній формі й через 37 років після дебютного альбому випустив True North — нову студійну роботу з оркестром і власним візуальним задумом.
Саме ця історія робить a-ha значно більшим явищем, ніж гурт одного всесвітнього хіта. Take On Me відкрила їм шлях на світову сцену, але довговічність забезпечили мелодичний почерк Пола Воктора-Савоя та Магне Фурухольмена, впізнаваний голос Мортена Гаркета й здатність тріо повертатися до спільної музики в абсолютно різні періоди життя.
